РОЗИ

Білі рози

Слова твої - обман, І білі рози в'януть, Сизий густий туман - Ті квіти помирають. І не спасеш їх ти, Вони вже охололи, І той туман густий Нічим не допоможе. Чому їхнє життя Обірвано так рано? Чому моя душа Не загоїла рану? Невже моя душа У білих розах квітне, І ось тепер вона, Вже без надії, тихне. Мовчить собі вона - А що моє казати, Коли тонка струна Уже не може грати. Хто їй вже допоможе - Залишилась одна, Ти більше не бажаєш, Щоби співала нам...

Хрезантеми

Хризантеми нас цвітом чарують.
Пізня осінь прийшла до вікна.
В холоди квіти радість дарують.
Десь дівається думка сумна.
Промінь сонця фарбує довкілля,
В небі синьому хмарки пливуть.
Почорніло й померзло все зілля...

Хризантеми ж, мов зорі цвітуть.
Не страшні хризантемам погрози,
Сива паморозь, вітру дуття.
Не прийшли ще скрипучі морози,
Що у квіт забирають життя.

Красна роза

Теплый ветер опускался незаметно, Наливаясь легкою прохладою, Роза красная влюбилась в розу белую, Роза белая влюбилась в розу красную. И во власти столь могучей силы, Силы нежной, сладкой и прекрасной, Роза красная открылась розе белой, Роза белая открылась розе красной. И бутонами склоняяся друг к другу, Ласково касаясь лепестков, Навевая тонким ароматом, Мимо пролетающих ветров. Их сердца в любви соединились, В алый цвет с небесной чистотой, Чувства пылкие зарделися и слились, Озарившись розовой мечтой. И сплетаясь в тесные объятья, Растворяясь в капельке росы, В сладостном дурмане поцелуя, Проводили ранние часы. И стремясь к безумному благому, Погружаясь в бурную любовь, До рассвета наслаждались лаской, Отдаваясь, похоти без слов.

Ромашка

На ромашці білій про любов питають:
Любить, чи не любить? Пелюстки зривають.
Не скуби ромашку, їй цвісти весною,
Говори з красою вічно мовчазною.

В ромашковім полі жайвори співають,
І росу пахучу ночі сповивають.
Скроплена дощами, вимита водою,
Це світилка чиста в косах молодої.

Від весни до літа і в порі осінній
Нею пахне купіль, нею пахне сіно.
І в морози зимні пелюстки ті самі
Змалював Художник у віконній рамі.

Бог її плекає і вітри голублять,
Як її полюбиш, то й тебе полюблять.
Не скубіть ромашку, не топчіть ногами,
Це любові квітка у зеленім храмі.

Фіалка

Зимние морозы
Солнышко прогнало.
Хрупкая фиалка
На полянке встала.
К солнцу синий венчик
Тянется упрямо.
Первую фиалку
Я сорву для мамы.

Каштан

А за вікном каштан розкинув шати.
На нім листочки жовті всі були.
Ми так його хотіли змалювати,
Та колі підібрати не змогли.
Бо на очах каштан весь час мінявся,
Неначе щось сказати нам хотів.
А раз вночі змахнув крильми і знявся
Та за птахами в вирій полетів...
Та то був сон. Лиш буря шаленіла,
Всю ніч каштана шарпала, трясла.
Все листячко каштанове побила
І на м’якенький килим спать лягла.
А вранці він простяг до неба віти...
Ні листячка, ні плоду на гілках...
Стояли мовчки круг каштана діти,
Тримали жовте листячко в руках...